Так дивно руйнуються фундаменти. Вибудовуєш їх, думаєш шо це вже назавжди, а тут бац - і фундамент не з цементу а з гівна і ти не ти а суцільна фекалія. 

Що керує людьми, які стають запеклми ворогами після стількох пройдених разом стежок? Що з цим світом не так? Як так складається, що начебто адекватні люди починають поводити себе наче божевільні? наче самі собі не належать? Мабудь образа -це реальна отрута, яка розповсюджуєьяс по тілу і змушує губи говорити образливі слова, пальці виписувати саркастичні притензії, а тим часом душа покривається пліснявою. Найтяжче визнати те, що ти єбанувся разом з цим світом, бо якби не ти зі своїми проблемами, то і люди б до тебе такі не притягувались. Тоді, що я маю зробити аби витравити з себе всю цю гниль, яка відзеркалюється в моїх ворогах?

Останнє речення звучить страшнувато...з яких це пір в мене з'явились вороги. Коли стався той момент, коли я зі своїм тотальним бажанням миру у всьому світі нажила собі ворогів? Який урок я маю засвоїти? Що стоїть затотальним бажанням уєбати людину?Про що говорять такі бажання? Про те, що всі звинувачення правдиві? 

Очевидно я маю зробити якийсь надважливий висновок. але який?