Безкоштовна

Всі ми повії, а гроші - найчесніша валюта

Всі ми з вами повії: хтось по чесному бере гроші, хтось прикидається благодійником, а потім витрушує всю душу. Більшість людей, мені так здається, налаштовують взаємовигідний бартер з обміном на те, чого потребують. Однак люди рідко кажуть прямо чого вони хочуть, як правило всі бажання завуальовуються під стандартні категорії типу кохання, поваги, "будь нормальним мужиком" і т.д. Хоча, якщо чесно, то я не впевнена, що стан здоров'я більшості стосунків поліпшився б за умови виголошення списку своїх вимог. Можна тільки уявити собі діалоги типу:

- Привіт, кохана, як на рахунок того. щоб ти найближчі роки побула для мене мамою? Ти не проти, якщо я буду смоктати тобі груди, а ти будеш гладити і цілувати мені лобик? При тому всьому, навчись, будь-ласка, готувати як моя мама і  вколочувати гвіздки як мій тато. Ти ж розумієш, для мене це дуже важливо, щоб ти забула про те що ти жінка. Я буду дуже вдячний якщо ти станеш деспотичною бабою, яка буде трахати мене зверху тоді, коли накаже і казати мені в який горщик ходити в туалет. Дякую люба за розуміння, люблю тебе =)

у разі співпадіння пореб (а так частіше і буває: ми завжди знаходимо собі ґвалтівника, якщо приймаємо модель поведінки жертви), можна почути у відповідь, щось на зразок такого:

- О, ти ж мій маленький хлопчик...ну звичайно я залюбки буду лаяти тебе наче першачка за кожну помилку і з радістю буду годувати тебе з ложечки. Іди до мене, я притулю твою маленьку лису голову до своєї широкої грудної клітини з якої через надлишок тестостерону вже починає пробиватись закручене волосся.

От тільки в реальному житті такі діалоги відбуваються без слів, а коли залишки природніх потреб відповідно до гендерних розстановок пробиваються через мішуру нав'язаних комплексів і сексуальних розладів, то виявляється що жінка змушена все життя тягнути цього безвільного тюхтія, а він, у свою чергу, виявляється терпить цю курву, яка навіть на жінку не схожа...

Ну добре, облишимо ліричний відступ. Я зробила його лиш для того, аби показати, що я вбачаю плату не тільки в купюрах. 

Чи знаєте ви хто така повія? Думаю, що кожен другий чоловік прочитавши це речення у своїй пам'яті згадав як він останній раз діставав купюри з гаманця, застібаючи блискавку на штанях, а друга половина згадала своїх шкільних подруг, які давали на право і на ліво. Є велика різниця між кваліфікованими повіями, дешевими проститутками і безкоштовними курвами. 

Талановита лярва, яій не гріх і заплатити гонорар за нічний виступ не тільки на флейті, як правило, позбавлена докорів совісті і сповнена надій. Надій про безхмаре майбутнє та Річарда Гіра. Тут все дуже просто: зробила роботу - отримала бабло, отримала бабло - пішла в салон, зробила собі макіяж в стилі "я не така" і тільки но і знай, шо чекати свого законсперованого мільйонера, який, у свою чергу, шукає таку як ти аби вилікувати свою скалічену душу. Навіть якшо особливих надій на чисте і вічне кохання не залишилось, все одно така баба дурною не буває, бо інакше б її розпече після сауни тіло уже б давно закатали в бетон, бо по добрій традиції на ложі кохання відкривається канал откровення, який змушує клієнтів здавати всі паролі і явки. А якшо дівка не дурна, то вона вже давно правильно скористалась хвилинами сповіді, індексуючи свою зарплатню відповідно до ступені важливості откровення і розписала свій бізнес план з більш стабільним бізнесом з продажу, наприклад, китайських панчох або польських пуховиків, хоча, що може бути стабільніше за ринок проституції...

Валютна проститутка вкрай відрізняється від дешевої шльондри і може навіть образитись за таке порівняння. Так от, дешева проститутка - це як правило дівчина допризовного віку, яка, коли напивається, то головному убору стюардеси не господарка. Коли ж вона тверезіє, то згадує про те, що вчора проєбала телефон, а якщо мамка дізнається - в'є, або ще гірше - не відпустить гуляти до подруги Зінки, яка живе на іншому кінці міста, і добиратись від якої вночі довго та страшно, тому подруги влаштовують милу піжамну вечірку з мішками Тедді, 100500 сезоном серіалу "Буремний Шлях" (чи шо там зара дивляться сучасні дівчатка) і запухлим обличчям на ранок, бо, вочевидь, перебрали з молоком перед сном. Усвідомлюючи таку нерадісну перспективу треба терміново щось вирішувати з телефоном, тому дівчина запиває свій перегар вчорашнім нерозбавленим соком і вже без вчорашнього ентузіазму тягнеться до телефону подруги і набирає повідомлення з проханням підібрати її бо є важлива ромова. Чувак, який вже жалкує про те, шо вчора вони з друганом натрапили знов на цих малолітніх шльондр, збирає залишки свідомості і їде туди куди сказали в надії почути шо їй треба телефон, фармазол чи в кращому випадку забутий ліфон, а не банка малосольних огірків і анонімна палата у відділенні гінекології де пристрасть до огірків прибирають ще на ранніх стадіях. І здається Танюхі, що це останній раз і що як тільки вона залагодить проблему, то стане "не такою", бо ж душа в неї насправді не продажна (а це головне, як то кажуть "аби людина була хороша"), але трабли навалюються кожного разу після піжамної вечірки, бо пак дешевого портвейну на пару з подругою починає шепотіти тобі, шо хтось з вас осознав своє кохання до Петра з сусідньої Василівки, а хтось пізнав філософію життя за якою треба отримувати все від життя а особливо від мужиків і нехай вони викладають бабло за увагу від такої королеви.

Життя дешевої лярви доволі прогнозоване. Як правило про такий заробіток дівчини здогадуються усі окрім її рідних та близьких, і всі ми знаєм в чому причина. Причина завжди одна і вона полягає не в шедевральній акторській майстерності дівчини а в банальному по*уїзмі батьків, відчимів і задовбаних життя бабусь. Отож дівчина отримує свої телефони, мр3-шки та курки гриль у приміському "Генецвалє", зверху цього присипає чайною ложкою чоловічої уваги і само запевнення. шо комусь потрібна. Потім, коли зовнішній вид дівчини вже позбавлений товарного виду і навіть Толіку, який розбавляв її самотність, хоч і безкоштовно, стає тошно заходити на чай, тоді дівчина використовує прийоми по експрес реабілітації репутації. Наприклад можна закінчити якесь ПТУ чи навіть універ, влаштуватись на роботу і засирати свою стіну в соціальних мережах рецептами пирогів і зображеннями чужих дітей та котиків. Якщо все зроблено правильно, то той же Толік візьме тебе в дружини і ви заколотете пару-трійко діточок, які побачать світ вже через пару місяців після весілля. Як складеться життя далі - це вже не так важливо, бо, в принципі, найголовніше в житті вже зроблено і ти можеш повноцінно назвати себе состоявшейся жєнщіной і скоса поглядати на дівчат які в свої 24 ще й досі не мають ні чоловіка, ні дітей, ні мігрені.

І от, ми плавно перейшли до мого улюбленого типу дівчат - Безкоштовних.

Звучить доволі принизливо, бо якщо перші два варіанти хоч якусь ціну мають, то Безкоштовні полишені, здається, будь-яких переваг в існуванні.

Що ж я маю на увазі під Безкоштовними повіями? А це саме ті представниці прекрасної статі яких розшукувала свята інквізиція, на яких роблять заговори в бабок бідолашні жінки з мігренями і про яких говорять "з такими сплять, але не одружуються". Відмінною особливістю таких дівчат - є страх бути оціненою. Це перетворює їх життя в безкінечний атракціон з зонами для самотності, договірняками з совістю, розбірками з дружинами своїх коханців і безкінечною чергою одних і тих же грабель.

Безкоштовні дівчата нічого не вимагають, це дає їм величезний плюс в очах недолюблених та полігамних чоловіків, тому то з ними і заводять стосунки. Їм не треба обіцяти, що ти підеш із нагрітого гнізда до неї, не треба обіцяти що ви поїдете влітку на море, чи в осінній похід в Карпати. Не треба обіцяти що ти прийдеш до неї на день народження, не треба запевняти, що колись ти будеш приділяти їй більше уваги аніж раз на тиждень. Вона з самого початку розуміє що то є піздьож, а брехунам вхід у ліжко заборонений. Але ми навіть чесності не вимагаємо. Ми і так все розумієм. Я от, наприклад, точно розумію, що жоден з моїх коханців ніколи не залишиться зі мною. Всі вони будуть і надалі повертатись до своїх дружин і дітей, а до мене приїжджати раз на тиждень/місяць/рік і я все одно буду, як і раніше, відкривати їм двері своєї квартири і накривати хвилями безкоштовної любові. Їм не треба мені пояснювати де вони лазили весь цей час, не треба виправдовуватись чому вони без квітів і чому так скрупульозно оббирають моє руде волосся зі свого одягу. Їм навіть не треба звикати до мого кота, бо навіть він не буде ставити їх в незручне становище. А ще їм не треба задумуватись про те, чим я зайнята вечорами, на свята і у вихідні, їм цікаво лише чим я зайнята ці декілька годин які вони виділили для масажу своєї простати з простатитом.

Найстрашніше усвідомлення яке може прийти до Безкоштовної це як раз результат оцінювання себе. Як би ти не уникала того, аби на тебе вішали наліпку з ціною, все одно настане такий момент, коли правда починає лізти з усіх щілин і здається, що навіть твої бетонні стіні в які неможливо вбити гвіздка для картини, починають пропускати правду крізь щілини. Правда холодна, я б сказала, морозна. Вона пронизливими протягами окуповує мою квартиру і підкрадається до оголених ребер. Стає так огидно холодно, що мурахи які я раніше випускала під час збудження починають вилазити і гострими маленькими зубками точити мою плоть. Правда проста і прозаїчна, правда бридка і вбивча і правда полягає в тому, шо ти Безкоштовна тому що на таких як ти нема потреби витрачати. Не треба водити тебе на романтичну каву в затишне кафе, не треба запрошувати в кіно на останній ряд, не треба витрачати на тебе час, навіть нерви не треба витрачати. Бо ти ж сама і так знаєш, що в кафе вас можуть помітити спільні знайомі, білети в кіно може знайти жінка, часу немає бо він багато працює і не може розриватись між сім'єю, друзями та тобою, а нерви він не буде витрачати бо ти того не вимагаєш, бо при першому виписаному тобою чекові на "обеєспокоєнность", рахунок буде сплачено тобою ж, а адресат чеку назавжди зникне з поля зору, як зникає здорова наївність з облич дешевих шльондр коли вони перший раз відвідують сауну в дружній компанії радушних кавказців. 

Я - Безкоштовна. Я знаю, що це не тому, що я безцінна, а тому що айфони я не приймаю, а кохання - надто дорога ціна, якої я мабудь, не варта. Я залишаюсь Безкоштовною навіть тоді, коли ти щось обіцяв і я, начебто маю право спитати з тебе. Але ні. Тому ти і залишаєшся поруч, бо я надто чітко розумію, що насправді, права я не маю, тому тебе не поставлять на лічільник і не будуть стерегти колектори біля дому та роботи.

Я - Безкоштовна, тому моє Кохання безкорисливе, таке, яке не очікує зворотного зв'язку і віддає собі звіт про те, що кожен раз може бути не крайнім а останнім. Найбільше на що я можу сподіватись - це встигнути віддати хоч частину свого нерозтраченого кохання саме тобі, а не випадковій жертві, на яку є можливість вилити тонни своєї ніжності та любові, а коли жертва кине тобі в слід гроші, ти кидаєш ті бумажки у їх здивовані очі і кажеш, шо сама ладна заплатити, аби не залишатись у боргу. 

Я залишаюсь Безкоштовно, навіть коли стаю цинічною і починаю бачити переваги життя своїх дорогоцінних і дешевих колег по цеху. Моя безкоштовність змушує мене плакати до крові з очей, блювати серцем і спогадами про твої йобані слова про кохання. Я залишаюсь Безкоштовною навіть коли починають плакати за зачиненими за тобою дверима.

Безкоштовність - це як хронічна хвороба, або наркотична залежність. Дуже важко вилікувати це нездорове ставлення до себе, до нього і до стосунків вцілому. Майже неможливо не відчинити йому двері. А ще, все це схоже на маркетинговий закон ціноутворення: хто почне платити за товар, який з самого початку давався їм даром? Правильно, ніхто...

Мої/твої форелі

Вона перегортала сторінку за сторінкою відриваючи погляд тільки для того аби зробити ще один ковток вина з пляшки. Любила так сидіти на своєму балконі, розставивши ноги по сторонам, а по середині поклавши на підлогу книгу. Правою рукою перегортала сторінки, правою рукою бралась за пляшку з червоним напівсолодким, пальцями правої руки підхоплювала червоні краплини зі своїх вуст, повертаючи їх назад до роту і залишаючи там палець на декілька секунд. Коли хотілось змінити позу, вона притискала однією ногою сторінки книги, щоб ті не перегортались передчасно, іншу ногу згинала в коліні, підпираючи ліву руку, яка тепер давала можливість закусити вказівний палець. Це давало їй примарне відчуття присутності живої плоті в своїх вустах і одночасно, змушуючи слова залишатись в середині гортані.

Сьогоднішній день змусив її відкласти книгу. Вечір обіцяв бути особливим. Сьогодні вона мала зустрітись зі Ним… Відчуття бажання викликали в неї багато чоловіків, але він особливий. Бажання до нього змушувало її стегна покриватись мурашками тільки від того, що в її голові промайнула згадка про його манеру напружувати вуста і підборіддя під час динамічної розмови. Він змушував її зіниці розширюватись, а руки рухатись в хаотичному танці свободи. Він, знаходячись за декілька кроків від неї був, такий не доступний, що не залишалось нічого іншого як закусувати власні вуста, закривати очі і відчувати як між ними утворюється невидимий зв'язок схожий на розпечену лаву. Цей потік накривав її з голови до ніг, турбуючи форелей, що давно оселились в животі  і які плескати своїми хвостами по стінках шлунку. Їм гаряче , їм палко, їх не зупинити.

Єдине на що вона могла наважитись - це підійти ближче, тихо промовити "Дякую" і мокрими від поту пальцями доторкнутись до нього, даючи мовчазну згоду на традиційні обійми вдячності.  Їх зустріч тривала хвилини, можливо навіть секунди, але дівчина встигла відчути його чоловічий запах, відчути на своїх пальцях його мокру сорочку та відчути як форелі починають завмирати, наче натягнуті на пружини, наче спіймані хитрим рибалкою.

Це були його форелі. Колись давно, в часи коли вона була ще зовсім дівчинкою і дивувалась своїм першим відчуттям жару без температури і грипу, він приніс своїх форелей і сказав зберігати їх наче таємницю. Він підніс свої руки до її обличчя, відкрив пальцями її вуста і змусив проковтнути риб. Так, форелі оселились всередині дівчини, хвилюючи своїми раптовими рухами, лоскочучи хвостами стінки шлунку.

Тоді, вона і подумати не могла настільки важливою стане та зустріч. З тих пір вона відчула себе не брудною. а наповненою фарбами.  Та зустріч багато чим наповнила її особистість. І питання навіть не в лаві яка накриває дівчину при згадці його запаху і його напружених жилах на руках та шиї. Цінність в тому, що разом з тими форелями чоловік приніс в її життя щось іще. Те, що інколи було схожим на дефібрилятор, який силою змушував битись серце, інколи на ніжний дотик пожовклого осіннього вітру, який змушував дихати на повні груди,  а інколи - на мікстуру росту для Аліси, змушуючи рости неприродними темпами. Це «щось» і живило форелей. У цьому всьому вони плавали наче в життєво необхідній воді і це «щось» - єдине, що вона могла назвати вічним і безсмертним, тому і форелі будуть жити в ній, доки жива вона.

Завтра вона знову повернеться на свій балон, а він - у своє насичене пригодами життя, але це не заважає їм зустрічатись кожного разу, коли зашарудять сторінки його книг в її руках, а думки заповняться спогадами, мріями та бажаннями...