вівторок, 27 жовтня 2015 р.

Якщо ви когось любите, дайте йому поспати...



























Саша була досвідчена жінка, яка не мало чого побачила в своєму житті і вже доволі саркастично ставилась до людей, особливо до взаємовідносин з ними. Єдине правило, яким вона керувалась звучало приблизно так: "Дозволено все, що робите тебе живою". Там де починалась дія цього правила, там закінчувались всі соціально прийнятні правила. Жінка дозволяла собі будь-які стосунки: з чоловіками які набагато старші неї, з одруженими чоловіками, навіть з чоловіками своїх подруг. Вона прекрасно розуміла, що все це не додає їй тотального щастя, але хвилини, коли вона мала змогу почути своє дихання, згадати, що шкіра має здатність відчувати дотики, а органи функціонують, все це штовхало її до нових зустрічей, нових помилок і нових переживань. Все це дійшло до такого стану, коли Саша взагалі перестала бачити межі дозволеного і такого, що викличе осуд зі сторони суспільства. Все, що коїлось в її особистому житті, залишалось в її особистому житті. 

Так, дівчина жила день за днем, шукаючі нові виходи сублімації і нові способи струсонути своїх внутрішніх форелей. Але як і кожна людина, Саша мала свою "п'яту Ахіла". Таким слабким місцем виявилась її молодша сестра Омега. Саша завжди жаліла малу, бо та мала певну особливість. Омега була загадкою для лікарів, ніхто не міг розгадати її феномен, який крився у дивовижній і рідкісній закономірності: дівчинка не дорослішала. Наче скопійована з фантастичних сюжетів, вона мала чи то суперздібність чи то супернедолік. Дівча просто завжди залишалась в одному і тому ж віці. Хоча психоаналітики різнились у своїх висновках, Саша була переконана, що її сестричці було приблизно років 10. Вік, який передбачає первісні задатки міркувань про життя, усвідомлення себе окремим індивідом, але при тому життєвий досвід був ще таким мізерним, що дозволяв бути безвідповідальною, мрійливою та наївною дитиною. Омега настільки любила життя і настільки любила людей, що Саша була змушена постійно спостерігати за нею, аби та не втрапила в халепу. Хоча не можна сказати, що старша сестра жалілась, навпаки, вона відчувала, що турбота про малу - відповідальність, яка робила її людянішою. Інколи, коли доросле життя заганяло головну героїню в глухий кут і змушувало діставати всю свою холодну зброю і різала гортані всім, хто того заслуговував і тим, хто просто потрапив під руку, вона все одно поверталась додому. З закривавленими руками вона йшла до ванної кімнати і тоді тільки присутність малої сестри змушувало її не втопитись у ванній, а просто змити всі людські тельбухи зі свого фартушку, вимити руки з гліцериновим милом і прямувати прямо до кімнатки  Омеги, де та вже чекала на вечірню оповідку про добро і красу. Тоді все ставало по іншому. Як тільки дівчина перетинала вхід у спальню малечі, вона відчувала як пряні запахи від ароматичних паличок заполоняють всю її порожнечу. яка утворювалась кожного разу коли в черговій бійці їй ненароком вирізали серце. Як тільки вона брала книгу з вечірніми казками до рук, вона відчувала, як дезинфікуються її руки від кривавого засушеного бруду. 

Багато хто зустрічав цю дивну сімейку думав, що Омега то донька Саші, дехто пояснював все уповільненим гормоном росту у молодшої сестри і ніхто навіть не здогадувався, що мала - близнюк своєї сестри. Колись давно, вони не домовляючись почали говорити всім, що Саша, то є старша сестра, але насправді, Омега з'явилась на світ раніше. На якихось декілька хвилин, але раніше...

Дивно пояснити такий саркастичний збіг долі, який вимальовував стежини для двох сестер-близнючок. Омега, будучи старшою за появою не могла подорослішати і завжди залишалась десятирічною дівчинкою яка раділа ромашкам на задньому дворі, сонячним зайчикам і осіннім листочкам, які могли заворожити її на декілька годин. І Саша, котра з'явившись пізніше сестри, взагалі не могла згадати чи була вона колись дитиною чи одразу народилась дорослою жінко, яка наче той сторожовий пес охороняла свою "малу" від будь-яких втручань зовнішнього світу. 

Коли до будинку в якому жили дівчата приходили люди, Омега як правило йшла до своєї кімнати і тихенько гралась наодинці зі своїми іграшками, або засинала за читанням чергової оповідки. Але були такі моменти, коли вона наче той горобчик починала бігати навколо гостя, цвірінчати та бавитись з незнайомцем. Це був найкращий індикатор для Саші. В такі моменти вона розуміла, що все що подобається малій, все це наповнювало їх дім світлом та теплом, тому хто б не був той гість, він міг залишатись в їхньому будинку рівно стільки скільки він готовий приділяти увагу дівчинці. 

Так сталось і цього вечора. Готуючись провести закінчення дня вдвох, в двері несподівано постукали. Саша подивилась у дверний глазок і одразу зрозуміла, що вечір буде нетиповим. Як тільки двері прочинились, зі сходів другого поверху вже неслась мала Омега. Дівча наче знала чи відчувала, що сьогодні її має навідати їх старий знайомий. Саша мовчки відчинила двері і мовчки обняла чоловіка. Омега ж повна радості, наче те цуценя почала бігати навколо гостя і щебетати свої розповіді. Чоловік слухав малу і мовчки прямував до кухні, де Саша вже заварювала ароматний чай. Вони сіли навпроти і дивились один одному в очі. Вони були такі раді бачити один одного, але чомусь не могли сказати ні слова. Натомість всі слова говорила Омега, вона розповідала про їх життя, пригоди та радощі, про незгоди та сум. А потім, переставши гомоніти, зтишилась і  так безпосередньо і по-дитячому сказала "Ти не звертай уваги на Сашку, вона просто втомилась і дуже хоче спати". Чоловік відсунув свій стілець, встав та попрямував до дівчини. Він нахилився до неї і поцілував у чоло. Саша вмить відчула як провалюється у тяжкий та солодкий сон, вона відчувала свіжі простирадла на своїй шкірі і пряний запах подушки. А знизу, у маленькій та затишній кухні, вуста чоловіка відривались від чола маленької дівчинки, яка дивилась на нього очима дорослої жінки і була невимовно вдячна за те, що її сестра нарешті може лягти поспати.

середу, 21 жовтня 2015 р.

За спиною






































Він був звичайний працівник на підприємстві. Займав посаду з керівними обов'язками, бюджетними маніпуляціями та іншими, не зовсім зрозумілими їй речами.

Вони не знайомились, їх не представляли спеціально. Вона просто влилась в новий колектив так непомітно як буває коли зарікаєшся щось ніколи не робити, а потім виявляється що ти вже по тім’ячко погруз у заплутаний лабіринт власних вчинків.

Він був хвилюючим одразу. Молодий, спортивний та гарний - таких на її підприємстві було не багато не мало, але він якось по особливому повертав її до того ніяковіння яке вона відчувала сотню чоловіків назад.

Кожен день вони бачаться в офісі. Він сидить за її спиною, тому волею не волею інколи вони перекидаються декількома словами, пригощають один одного яблуками та вливають в себе алкоголь з сусіднього ларька по П’ятницям для додаткового влиття в колектив. І якщо вже розповідь дійшла до деталізації, настав час назвати наших героїв. Його я б назвала Едмунд Хілларі, як одного з перших підкорювачів Евересту. А її - Шеріл Стрейт, як дівчину, яка після повного краху особистості віднайшла себе за допомогою виснажливого і небезпечного походу по Тихоокеанському хребту.

Таким вона його і бачила - Едмундом Хілларі: сміливим, витривалим, розумним, людиною, яка знає чого хоче від цього життя, людиною, яка отримує задоволення від життя кожен день (і це без вживання тяжких наркотиків та галюциногенів). Звичайно в реальному житті хлопець не підкорював Евересту, хіба що Ельбрус, але для неї Ельбрус виглядав не менш колосальним досягненням ніж славнозвісна Дждомолумгма, тому різниця невелика. А себе вона однозначно асоціювала з Шеріл, бо їх долі занадто сильно перегукувались у своїй схожості: неблагополучна сім'я, ненависть до батька, любов до матері, яка змушувала її залишатись в людській подобі, руйнування свого життя за допомогою алкоголю, наркотиків, нерозбірливих зв'язків з чоловіками і вбивство маленького життя в собі, як кульмінація деструктивних процесів.

Не заглиблюючись у їх минуле, однозначно можна сказати, що Едмунд - щось абсолютно нове і незрозуміле у її житті явище. Він мав дві найголовніші цінності, які штовхали її затримати свій погляд і зацікавлено спостерігати за його рухами, словами, вчинками. Перша - це простий характер, який ніколи нічого не ускладнював, який до всіх ситуацій ставився настільки просто настільки це взагалі можливо. Дивлячись на співробітника, Шеріл думала про мізерність своїх переживань. І це важливо! Маючи натуру, яка звикла трохи/не трохи перебільшувати всі драми які трапляються в її житті, вона раптом усвідомила наскільки обтяжує собі життя. Позбутись цієї звички її мотивувала думка про т, що такий мужчина ніколи б не звернув увагу на накручувачку драм і не зав’язав би з нею.

І він таки їх і не зав'язав. Співробітник Шеріл був одружений: конкретно і безповоротно. Він любив свою дружину і свою дитину. І саме в цьому крилась його друга цінність. "Якого чорта?" - запитаєте ви, яка тут в біса цінність, коли мужчина, який подобається головній героїні одружений. А я вам відповім, але, щоб зрозуміти усю саркастичність ситуації треба уточнити про один такий невеличкий факт з життя Шеріл. Останній рік у дівчини виявився таким насиченим, що як би вона вела щоденник із записами про коханців, то за один місяць вона б змінила б зо три зошити, при середньому використанні 1 щоденника на 5 років в більш спокійні роки. І писала б вона там не про прогулянки під місяцем, кіно чи кафе, а писала б про доволі прозаїчні речі - стосунки з одруженими чоловіками. Дівчина досягла в цьому вже якийсь левел, якщо в таких речах взагалі бувають скіли. А по нашому, то Шеріл собаку з'їла на жонатиках і це вже так її допекло, що стало перетворюватись з розваги на реальну проблему. Куди б вона не позирнула - всюди вони, зі стандартним набором своїх діамантів: дружинами, дітьми та бажаннями повернути молодість зависаючи з наївною (на перший погляд) Шеріл, яка дивилась на них очима, чи то бездомної собаки, чи то лагідної мами. Але розповідь наша не про швендяння молодої особи по мужикам. Мабуть, я трохи закрутила з поясненнями, тому прямо і без поетичних метафор поясню у чому суть. Едмунд був її типажем, він подобався Шеріл і він був одруженим, і він не прагнув затягнути її у ліжко. Наша героїня настільки звикла до уваги зі сторони одружених чоловіків, наче запах варених бичків зводить з розуму мого кота. Вони перетворювались на наркоманів, які мали потребу в систематичному вживанню Шеріл внутрішньовенно та перорально. Дівчина настільки до цього звикла, що навіть перестала вбачати свою вину в причетності до розпусної системи. Вона настільки часто стикалась зі зрадами, що абсолютно перестала вірити в існування вірності як такої. Бензину у вогонь підлив її психолог, яикй розказав їй про закони психології, які штовхають розчаровану дівчину до постійного підтвердження у своїй зневірі. Так, кожного разу, коли дівча бачило одруженого чоловіка, вона неодмінно робила все (несвідомо звичайно), аби затягнути його до себе в лігво розпусти, аби в соте переконатись в тому, що вірних чоловіків не буває, а як наслідок -  не буває і щасливих сімей.

Єдиною причиною, яка на думку Шеріл могла змусити чоловіка бути вірним - це була банальна неспроможність Альфа бути домінантним самцем. Таке часто трапляється з чоловіками: заведеш сім’ю і не встигнеш обернутись, як на твоїй території не залишилось жодної кішечки яка б дала тобі, лише стара левиця, яка гарчить на тебе але дає трохи посоватись ззаду себе, не особливо відчуваючи що там відбувається, але тішачись, що принаймні щось відбувається.

Едмунд же був Альфа у самому розквіті сил. Він був з тих хлопців, які подобаються усім, тому відсутність його набігів на територію де тусується прайд нашої героїні - це шось абсолютно нове і незвично приємне явище в її житті.

Знаю, знаю, що ви мені хочете сказати: "Те, що він не хотів її ще не показник його щасливої сім'ї і відсутності зрад! Можливо він успішно рухає інших кішечок". І ви будете праві доки будете залишатись у ролі читачів, але якщо вам пощастить хоч раз побачити цю історію в реальному житті, то ви зрозумієте, що не має кращого підтвердження моїм словам ані ж умиротворюючий спокій, який розливається океаном від Едмунда, які ще потрібні доводи, коли ти бачиш людину, яка постійно всім задоволена, яка поспішає додому навіть після веселої вечірки. А ще прошу не забувати про те, що наша дівчинка вже навіть по запаху може відрізнити чоловіків, які зраджують, тому індикатор не отримавши даних просто відмовився працювати на цьому полі.

Історія налічує сотні прикладів зрад, як зі сторони чоловіка, так і зі сторони жінки, музика налічує мільйони композицій про нещасливий шлюб, про старіння душі в нелюбові і про щастя від потаємних зустрічей коханців. Виходячи з цього, інститут сім'ї - це система яка створюється лише для того, аби практикувати теорію незручного взуття: людина навіть не усвідомлює на скільки може бути щасливою доки не зніме незручне взуття.

Едмунд змусив повірити Шеріл у те, що можна одразу придбати зручне ортопедичне взуття і насолоджуватись від дороги по якій ти йдеш, насолоджуватись краєвидами і небом, насолоджуватись своїм рюкзаком, який напханий приємними спогадами і не менш приємним сьогоденням. Ось чому їх зустріч не випадкова. Ось чому цю історію слід було розказати. Потрібний приклад - інколи наштовхує на висновки, важливіші, ніж власний досвід. Цінний приклад може додати цілющої віри, яка перекреслить весь твій вбивчий власний досвід. Тільки відчуваючи морочне повітря від зрад та зневіри, яке дме тобі в обличчя, можна відчути тепло за спиною...

понеділок, 19 жовтня 2015 р.

Зустрілись







































Так довго чекала...перебирала сотні варіантів як це повинно було статись...шукала тебе очима на кожній стежині де ти ходив у моєму минулому. Я навіть намагалась спеціально спланувати цю спонтанну зустріч. Але все сталось як в теплих мелодрамах. Осінь, острів, ти, я. 

Очі не вірять, що знов бачать тебе і водночас я відчуваю як вони приємно тонуть в рисах твого обличчя, я знову відчуваю твій затишний запах, а твої обійми знов повернули мене в ті хвилинки спокою, захищеності і потрібності.

З часом всі мої коханці перетворюються для мене на зовсім чужих людей, всі вони здаються мені на диво іншими і приходить дивне розчарування в своїх смаках. Але ти - це інше. В тебе є пожиттєва віп-карта пропуску в моє серце, душу і ліжко. Можливо ти ніколи більше нею не скористаєшся, але це один з моїх найсвідоміших і найприємніших виборів - подарувати її тобі.

Ти навіть не уявляєш яким світлом наповнюється моя душа при згадці про тебе. І знов величезний кит розправляє своє тіло всередині мене, лоскочучи довгим хвостом мої нутрощі. Так приємно і хвилююче. Так важливо і цінно для мене, відчувати себе навіки пов'язаною з тобою, відчувати себе живою.... 

вівторок, 6 жовтня 2015 р.

Терпіти кохання


Наступають моменти коли мій терпець вривається. Вривається в мою голову і наводить там безлад. Він плутає всі думки і спогади, він затуляє рота моїм демонам і змушує текти водоспадами мої очі. Зашиті грубою циганською голкою губи можуть тільки терпіти біль від постійного намагання розірвати ті нитки яким зашити мої вуста і на яких тримаються наші переплутані життя.

Терпець змушує мої руки переминати пальці під столом і сточувати їх до кісток. Здається, що їх стукіт чутно вже в найтемніших глибинах океану.

Терпіти кохання - велика мука. Це терпіння розриває мою грудну клітину. Рве мою шкіру! Мої барабанні перетинки зриваються від твоїх пісень.! Припини! Будь-ласка! Я молю тебе припинити бути моїм!


Повернись у минуле і зроби так щоб ми ніколи не познайомились! Повернись у минулі наші життя і штовхни мене під потяг аби я ніколи не впізнала тебе у майбутньому! Вирушай у майбутнє і принеси мені знімки наших окремих життів, там де ми окремі і щасливі, бо інакше я не вірю що зможу прожити без тебе ще тиждень...

понеділок, 5 жовтня 2015 р.

Коло Сансари





























Все в житті повторюється. Кажуть що життя йде по спіралі. З кожним новим життям ти просто переходиш на новий виток і виток має бути якісно вищого рівня. Це наче перехидити в наступний клас: принцип той самий - парти, вчителі, дошки, але предмети складніші. В моєму ж житті я надто довго залишаюсь на одному і тому ж місці. Який же предмет я не освоїла?Які задачі я не навчилась вирішувати?

А що, якщо я назавжди залишусь на одному і тому ж рівні? З тими ж коханцями, з тим ж фальшивими подругами  і тією ж потребою бути потрібно?

Але якщо я пройду коло в соте, може тоді я зможу зробити правильні висновки? Хоча висновками ситий не будеш, тобто на інший рівень не піднятись. Треба вчинки. Так от, якщо я пройду в соте одні і тіж самі задачі, можливо тоді я стану робити хоч шось не так як бубло до того. Інколи мені здається. що правильні вчинки це не обов'язкова умова для змін. Інколи вистачить зробити просто щось не так як минулого разу і тоді коло Сансари закрутить тебе далі. А це вже не так погано....бо зараз це коло схоже на кільця величезного пітона, який душить мене разом з пацюками, разом зі своїм обідом...