Стокгольмський синдром

Тиша і бесзлівне очікування. Повернувся до мене. Повернувся, щоб все скінчити. Скільки правди і правильності в твоєму вчинку. Скільки турботи по відношенню до мене, адже я не уявляютой день, коли я наважилася б на те саме. Тепер наші душі вільні від тягаря совісті. Тепер ми можем почати все з початку і бути тими, ким повинні і робити те на що в нас є право. 

Кожна хвилина проведена з тобою на одинці, така заборонена і хвилююча, подарувала мені весну серед виснажливого літа. Я знала, що цей день настане. Знала, що маю вигрібати з цього замкнутого кола, яке руйнувало і мене і тебе. І якщо в тебе я була - одна проблема, то ти в мене найприємніша але чергова.

Я старалась все вирішити і виправити. Я хотіла розплющити очі, зупинитись і поставити питання "Шо ти робиш зі своїм життям?" "Ти цього хотіла? Бути коханкою і руйнувати одну дружбу за іншою?", чи "Може вважаєш за нормальне: віддавати своє тіло, знаючи, що твою душу ніколи не доведуть до оргазму?"

Я стралась наче нездібний учень старається виводити букви в зошиті. Старалась з останніх сил, з краплинами поту на чолі, Старалась так, наче від цього залежить моє життя. І шось таки в мене вийшло. Невпевнено, криво і по-дитячому, але вийшло. Ти залишався останнім. І я знала, що в мене не вистачить рішучості виправити і навчитись вписувати тебе правильно. Ти це зробив за мене. Дякую.

Але ж пустота, яка тепер утворилась на твоєму місті доволі тяжко дається моїй самотній душі. 

Я звикла до тебе, звикла до них всих. Змирилась зі своїми помилками і тягарем який повис на моїх плечах, який я так безпідставно повісила на себе. 

Я так благала свободи і легкості для своєї душі. Там на вершинах гір, наче в кіно мене обливав дощ і я топилась у сльозах викрикуючи кудись в небо свою молитву про те, що я втомилась і що мені потрібна допомога, що я не зможу справитись сама з цими ранами, що в мене немає сил покінчити з усім, що мене вбиває. І ось мою молитву почуто. З усім покінчено. Абсолютно з усім.

Залишилось знову начитись жити без тебе та всіх тих, хто не зовсім якісно, але наповнювали моє життя.... А ще треба вгамувати душу, яка вже почала підшукувати варіанти, як би знову погрузнути в якомусь лайні...

Мені байдуже, що за правилами, почати спочатку неможливо.І плювати я хотіла на статистику і закономірності. Один раз в мене вийшло. Вийде і на цей раз!