Мій світ

Сьогодні моя подруга прониклась докорами совісті за те, що зрадила своєму чоловіку і своєму коханцю. Я надто часто ставала свідком і учасником полігамності, інколи мене це гнітило, заставляючи обдумувати, а не шльондра я часом, інколи мене взагалі не парило що чоловік одружений, або я перебуваю у стосунках. Але відчувати докори совісті через зраду зраді...це ввело мене в ступор. Зрада в квадраті - мабудь вищий пілотаж усіх зрад свідком яких я була.

Все це виглядає навіть смішно і можна до безкінечності жартувати на тему полігамності як жіночої так і чоловічої, але незмінним залишається думка, яка надокучливою мухою крутиться в моїй голові: коли настав той момент, коли мої дитячі мрії про садок з велики столом за яким сидить моя сім'я, яка чекає на випічку яку я їм несу відійшли в тінь замінивши собою хтиві думки про дорослих чоловіків, секс на робочому столі з начальником і спалахи пристрасті з одруженим чоловіком. Коли це стало для мене важливішим? Коли мрії про міцну, щасливу сім'ю стали здаватись мені нудними? А може не нудними? Може вони просто стали нереальними а через це нецікавими? Звичайно, що трахатись з чоловіками набагато легше ніж зав'язувати серйозні стосунки. Мабудь секс - єдине моє вміння, яке я довела до досконалості. Але ж все це так далеко від моєї першочергової мети, від мого нажаданішого бажання, від найзаповітнішої нагороди за всі мої перемоги над обставинами і собою.

А насправді ж всі ми мріяли про свою щасливу сім'ю і всі залишаємо цю мрію позаду, задовольняючись терпким сурогатом хтивої любові. Все своє дитинство і юність я уявляла, що мрії про цей день в садку з випічкою має настати, коли я виросту. Коли я виросту і стану достатньо сильною і самостійною, щоб самій керувати своїм життям і організовувати так, як я хочу не допускаючи в нього все, що може руйнувати і знецінювати. І от я виросла. Я стала самостійною і сильною. Маю гарну професію і роботу, мені вистачає грошей щоб бути фінансово незалежною, мені вистачає сміливості, щоб вирішувати свої проблеми самій, але чому мені не вистачає віри у свої мрії? Адже можливість їх реалізації в порівнянні з моїми юнацькими роками зросла в сотні, тисячі разів, і натомість, щоб набратись ще більшої впевненості і віри, я їх просто відпустила наче акваріумних рибок у великий океан.

Мабудь для того, щоб бути щасливим треба мати щось більше аніж, силу, самостійність і впевненість у собі. Наперекір усім моїм думках про формулу щастя, насправді для щастя потрібно зовсім інше....щось, що було в мене і в тебе колись давно. Я думаю, це щось називають рожевими окулярами, хтось називає це наївністю, хтось стверджує що це дурість і неадекватне тестування реальності, я ж назву це "своїм світом" і "мій світ" має право на те щастя в реальність якого тяжко повірити, бо правила в ньому встановлюю Я.

Найбільша брехня

Життя закінчується там де починається дифіцит кохання. все людське життя зав'язане на тому, щоб будь-якими правдами і неправдами отримувати любов. Нам підходять будь-які варіації і формати. Ми готові задовольнятись сурогатом кохання, ми готові жити в іллюзії наявності кохання перетинаючи межу між адекватністю, невинним обманом, інфантильністю і шизофренією. Любов потрібна дівчатам, які народжують дітей, щоб ті до кінця своїх днів були прив'язані до неї таким чином створюючи враження, що принаймні одній одна людська істота буде любити тебе завжди і безкомпромісно. Любов потрібна дітям, які підтимують спілкування з батьками, яким вони нахуй не здались і до кінця своїх днів намагаючись довести собі, що вони варті любові, смаку якої ніколи не куштували.

Любов потрібна маньяками, що в час найбільшого екстазу від кривавого вбивства видушують з жертви останнє повітря тим самим кзмушуючи підолагу дивитись на гвалтівника очима дитини, яка потребує захисту, як вияву любові. Любові потребує жертва яка натягнула пояс замість спідниці і чекає на свого рятівного шизофреніка, який в пориві любовного насильства доторкнеться до її тіла, і то буде відверта, щира, безпідкупна зацікавленсть кожним міліметром юної шкіри, яка настільки бажана, що хочеться відрізати її по шматочку і наматувати на вентилятор.

Любові потребують жирні шефи, які вступають у моральні зносини з підлеглими. Ви помітили, що коли вони трахають нас на чергових зборах, то ніколи не використовують контрацептиви. Я думаю це тому що в них жевріє надія завагітніти. Наче 35 річна жіночка, що ладна від чорта лисого забацати собі малюка, вони так само з остіх сил магаються завагітніти любвью від тих підлеглих які ще не до кінця зрозуміли правила цього життя і все ще здатні генерувати любов у чистому вигляді.

А правда в тому, що любові не існує. Сенс життя заключається в тому щоб вірити в існування кохання не дивлячись ні на що, а потім охуїти від усвідомлення що всі ці потуги були марними і насправді ніхто нікого не любить і все це марнування часу. Я незнаю в чому причина нашої тупої віри. Можливо у минулих життях любов існувала і наша генетична пам'ять виринає з глибин свідомості і залишає присмак того, що ми космічно давно кушутували але чого ми ніколи не спробуємо у цьому житті. Можливо це частина еволюції що переслідує безглузде продовження життя заради життя. Але причини не такі важливі, важливо те що коли доходить правда про всю цю вселенську брехню про любов то життя втрачає мотив. Всі ці ігрища на полі бойні людських істот не мають сенсу, бо кінцевий результат покладе наші тіла в землю і там вони не засвітяться парафіновим світлом від того що тіло вірило в бабая, так само відбувається якщо тіло вірило в любов.

Бувають дні темніші ночі,
Буває так, що не спиняє навіть страх.
І дуже хочеться закрити очі,
І опинитись там, де ми не потребуємо наснаг.

Я знаю - новий день настане,
І сонце зійде навіть без моїх очей,
Але так хочеться в пітьмі торкнутись наче
Своїх бажань і прокричати сто речей.

Тоді, я б розпахнула вікна
І шибки розлетівшись навсебіч
Упали б ниці, притулившись до асфальта,
Потягнувши за собою біль сторіч

Проблематика, блять

Знаючи про все підводне каміння в наших глибинах я скористалась принципом "усвідомити помилку і зробити помилку". Я була готова до всього, що пов'язано з драматичним розставанням, до прив'язаності, до нездорової залежності від цих деструктивних стосунків. Була готова кидати все і розпочинати знов у мільйонний раз. Я була готова до твого мовчання, до осуду зі сторони, до зустрічей раз на сто років. Я була навіть готова обманувати себе і тебе в тому що полюбила іншого. аби тільки ти відчував легкість, аби тільки ти був у моєму житті до його кінця. Я знала з самого початку, що будь який психолог, навіть на моє фото не дивлячись зможе поставити діагноз цій хворобі, а мені байдуже що є причини для мого кохання, байдуже що причини треба лікувати а не заліковувати тобою.

Я відкрила свою грудну клітину готова ловити дротики, які ти міг кидати в мене своєю відсутністю і мовчанням. Мабуть ти хотів влучити у метеликів які живуть у моєму шлунку, але ти хуйовий снайпер, бо потрапляв не в метеликів а в життєво важливі органи. Але це нічого, я все одно завжди маю під рукою дефібрилятор і можу сама себе реанімувати, аби тільки ти не припиняв свою гру.

Я була готова до всього окрім одного. Я не була готова до твоєї нелюбові. Як же я могла так помилитись, як же я могла не помітити, що ти мене ніколи не любив? Чому ти обрав мене для цієї жорстокої гри? Чому в моїй голові знову ця йобана каша? Де взяти рішучості щоб більше не бачити тебе в кожному перехожому, не читати про тебе в кожній книзі і не чути про тебе у всіх піснях? Як ти міг мене не любити? Як ти міг?

Засуньте собі в жопу свою недолюбов!

Осінь змінила Зима, а її перепой залишився незмінним. Вона йшла з чергової гулянки пізно вночі і намагалась не розхуячити собі обличчя об асфальт, тому пильно вдивлялась в розпливчату дорогу у себе під ногами. Навколо нікого, лише холодна тиша сірого міста. Сльози почали заливати її і без того помутнілі очі. Як же її все заєбало. На хвилину в її голові промайнула думка від якої з'явилась нервова посмішка. От якби всі оті чмошники зара постали перед нею і почули все те гівно яке морочить їй голову. От якби вона могла сказати своєму одруженому коханцю шось приблизно таке:

- Знаєш, що коханий? Ти заєбав мене в край. Яке ти маєш право так вчиняти зі мною? Ти з'являєшся в моєму житті без запрошення, розказуєш мені про свою йобану любов зі сльозами на очах, потім усіма правдами й неправдами доводиш мені правдивість цього лайна а тепер звалюєш з мого життя наче ти в хостел, мать його, приїжав. Ти сука, думай шо ти, нахуй, робиш! Я тобі шо, падло, дєвочка якась, шоб отак брати і зйобувати без попереджень? Думаєш ти такий ахуєнний хлопак, шо можеш собі дозволити погратись з моєю душею, довести мене до алкоголізму і повного самознецінення і з'єбати до своєї сім'ї наче нічого не сталось??? Ти думаєш, підар ссаний, шо ми тепер будемо нормально кєнтуватись у спільній компанії і ти будеш отримувати задоволення від мого собачого погляду. А хуй тобі, а не мої сльози! Я не любила тебе, ти мені нахуй не здався зі своїми драмами. Ти сам заварив цю кашу, так якого, мать його члена, я маю тепер жерти ту кашу ще й в судочок накладати, шоб на роботу взяти? Мораліст, сука, кончєний! Соромно йому, значить, жінці зраджувати, а кінчати за 2 хвилини тобі не соромно? А душу мені рвати, курва, тобі не соромно!!!!!????Нахуй мені здались твої душевні переживання? Давай блять разом сядемо і будемо плакать над твоїми зрадами. Заєбісь! Єбатись і трахатись! Ахуєнно виходить!

А потім до переляканого чувака підходить ще один і каже: "Зіронько, ти чого так галасуєш? Ще й матюки такі в голос кажеш...ти ж хорошо дівчинка". Тоді вона повертається до нього і каже шось приблизно таке:

- А ти любий, шо тут забув? А? Може прийшов, сука, мені ще з три відра своїх макарон вивалити? Думаєш, курва, мені каші кислої не вистачає? Нахуй ти припераєшся зі своєю кульгавою увагою раз пораз коли я намагаюсь забути про тебе? Шо я маю думати про твоє ставлення до мене? Шо я надто мала для тебе? Шо тобі, мать його, 40 років і це мене має зупинити? А потім ти курва будеш нити шо ти такий самотній боєць і не знайшлось ніякої дівчини шо тебе покохає? Та я ж, падло, більше року прокидалась і засинала з твоїм іменем на вустах! Та я ладна була спати з тобою в окопі! А тепер ти приходиш і, мать його вйоб, розсипаєш свої слова ніжності в мій бік? І шо ти чекаєш від мене отримати? Шо ти, сука, чекаєш? Шо я буду морозитись на твої знаки уваги? Чи може, шо я сама до тебе в йобані Бровари приїду? Може ти, підар гнойний, сам притащиш свою сорокарічну жопу в моє місто, завалишся до мене в квартиру і виєбеш мене як слід, а потім вже розкажеш як ти хочеш від мене дітей? Але ж ні! Ти так і продовжиш сидіти у своєму фейсбуці ссаному і мовчати. Мовчати, сука, до наступного вдалого разу коли можна буде кинути в мою сторону свої жалюгідні ознаки симпатії, які я наче та сучка буду збирати у свої діряві кишені.

- А ти любчику чого прийшов? Хочеш почути як я чекаю опинитись з тобою в ліжку? А хуй тобі а не мої откровення! Ти, курва, заявляв шо будеш єбати мене доки я не втрачу свідомість, а сам навіть приїхати не можеш!Чим ти такий зайнятий у своєму Миколаєві? А? Блядєй своїх їбеш? А я чим тобі погана? Заявляєш, сука, шо я тобі наймиліша, нахуй, шо ти таких як я не зустрічав. Шо жити без мене не можеш, а воно диво таке дивне виходить....виявляється можеш, упирь! Можеш сука ти жити і без мене і без моєї унікальності. Ну і вали, сука, в пізду!

Усі валіть в пізду! Заєбало чекати доки ви розтелетесь! Мужчіни, мать вашу! Хто вас, нахуй, виховував? Церковно-приходська школа? Я просто не шарю....ви з усіма себе так поводите чи тільки зі мною? Ну маєте ж ви з кимось спати, і в кіно з кимось ходите, і життя своє хочете з кимось прожити, а не в самотності. Так якого ж хуя ви кола намотуєте? Може я вам не подобаюсь? Так нахуй тоді розказувати про свою недолюбов?

Я ж вірю вам тварюки, я ж кожного разу думаю шо це і є кінець моєї самотності, а ви як остання сволота зраджуєте мої надії. Я виявляється для вас надто хороша, виявляється ви мені життя псувати не хочете. Ну дякую вам, любі мої. Дякую за мої йобані самотні вечори, дякую вам за ці санні походи в кіно з подружками, дякую вам за всі ці нестерпні свята які мені ні з ким розділити! 

Заєбали ви мене вкрай, любі мої! Не хочете мене любити, не хочете мене єбати, ну тоді піздуйте ви всі нахуй, а я піду додому пити чай, доки зі стільця не почне капати.

Так воно і сталось, змахнувши останні сльози зі своїх замерзлих щік, вона ще раз подумки послала своїх фантомних співрозмовників на хуй і натисла кнопку ліфту.

Я риба твого океану

Як можливо не захлинутись у твоїй темній воді? Я ж помираю на березі своєї самоти і задихаюсь під кригою, віднесена хаосом твоїх підводних течій. Це мабудь був хитро спланований план, щоб заманити мене як рибу у гортань величезного кита твоєї примхи. Якими потоками віднесло твої теплі потоки любові?

Все вода.

Твоя любовь сплила як вода.

Я риба яка сама пливе до твоїх темних глибин. Знаю, що ти мене не чекаєш. не зустрінеш теплими обіймати, не шукаєш мене серед рифів і скель, тому мені доведеться тебе вбити.

Задушити власними руками упиваючись пальцями у шкіру твоєї шиї. Я буду насолоджуватись твоїм болем і напиватись твоїми слізьми. Я буду вбивати тебе повільно і боляче, але це всеодно не зрівняється з тією жорстокістю з якою вбиваєш мене ти день за днем. Я в'ю тебе, а мене навіть не засудять. Весь зал присяжних, свідки, прокурори і адвокати на пару з суддею будуть оплакувати мою мертву любов і глохнути від ниття китів, що доносяться з дна моєї душі. А потім вони з'їдять папери на яких висунуто обвинувачення в мою сторону і зап'ють сторінки гіркою горілкою.

Ти думаєш це щось змінить? Звичайно, що ні! Завивання киттів з середини моїх нутрощів з кожним днем стає все сильнішим і гучнішим і настане день, коли вони вивернуть мене з середини і я зникну назавжди. Залишиться тільки глибока темна вода моєї печалі і туги за тобою. Я розвіюсь по узбережжю і стану їжею для чайок та піліканів, які наївшись моєї плоті будуть співати одвічну пісню самотності на берегах моїх морів.

Та хіба я могла вчинити по іншому? Невже був хоч малесенький шанс не закохатись у тебе? Я пам'ятаю кожну піщинку з якої починали насипатись наші береги. Я пам'ятаю кожну хвилю, яка накривала мене позбавляючи можливості врятуватись. Я пам'ятаю як перший раз спробувала смак твоєї темної води. Він був не пряний наче приправи в індійській лавці, вона була позбавлена присмаку кориці і ванільного цукру, але відчувши доторк колючої луски на саоїх щоках, я зрозуміла, що буду тонути в тобі безкінечно і ніяка сила не витягне мене з цієї безодні. 

Кожного разу як мене намагаються врятувати, запхнувши в рафінований акваріум, я бьюсь головою і плавниками об його прозорі стіни, розбиваю скло на дрібні частини і з останніх сил повертаюсь до твого оекану, де мене немає бути, без якого я не можу жити

Залиш мою свободу у спокої.Дай мені можливість плавати разом із найбільшими касатками твого океану і співати затяжні пісні про свою любов і свою смерть у твоїх темних водах. 

Безкоштовна

Всі ми повії, а гроші - найчесніша валюта

Всі ми з вами повії: хтось по чесному бере гроші, хтось прикидається благодійником, а потім витрушує всю душу. Більшість людей, мені так здається, налаштовують взаємовигідний бартер з обміном на те, чого потребують. Однак люди рідко кажуть прямо чого вони хочуть, як правило всі бажання завуальовуються під стандартні категорії типу кохання, поваги, "будь нормальним мужиком" і т.д. Хоча, якщо чесно, то я не впевнена, що стан здоров'я більшості стосунків поліпшився б за умови виголошення списку своїх вимог. Можна тільки уявити собі діалоги типу:

- Привіт, кохана, як на рахунок того. щоб ти найближчі роки побула для мене мамою? Ти не проти, якщо я буду смоктати тобі груди, а ти будеш гладити і цілувати мені лобик? При тому всьому, навчись, будь-ласка, готувати як моя мама і  вколочувати гвіздки як мій тато. Ти ж розумієш, для мене це дуже важливо, щоб ти забула про те що ти жінка. Я буду дуже вдячний якщо ти станеш деспотичною бабою, яка буде трахати мене зверху тоді, коли накаже і казати мені в який горщик ходити в туалет. Дякую люба за розуміння, люблю тебе =)

у разі співпадіння пореб (а так частіше і буває: ми завжди знаходимо собі ґвалтівника, якщо приймаємо модель поведінки жертви), можна почути у відповідь, щось на зразок такого:

- О, ти ж мій маленький хлопчик...ну звичайно я залюбки буду лаяти тебе наче першачка за кожну помилку і з радістю буду годувати тебе з ложечки. Іди до мене, я притулю твою маленьку лису голову до своєї широкої грудної клітини з якої через надлишок тестостерону вже починає пробиватись закручене волосся.

От тільки в реальному житті такі діалоги відбуваються без слів, а коли залишки природніх потреб відповідно до гендерних розстановок пробиваються через мішуру нав'язаних комплексів і сексуальних розладів, то виявляється що жінка змушена все життя тягнути цього безвільного тюхтія, а він, у свою чергу, виявляється терпить цю курву, яка навіть на жінку не схожа...

Ну добре, облишимо ліричний відступ. Я зробила його лиш для того, аби показати, що я вбачаю плату не тільки в купюрах. 

Чи знаєте ви хто така повія? Думаю, що кожен другий чоловік прочитавши це речення у своїй пам'яті згадав як він останній раз діставав купюри з гаманця, застібаючи блискавку на штанях, а друга половина згадала своїх шкільних подруг, які давали на право і на ліво. Є велика різниця між кваліфікованими повіями, дешевими проститутками і безкоштовними курвами. 

Талановита лярва, яій не гріх і заплатити гонорар за нічний виступ не тільки на флейті, як правило, позбавлена докорів совісті і сповнена надій. Надій про безхмаре майбутнє та Річарда Гіра. Тут все дуже просто: зробила роботу - отримала бабло, отримала бабло - пішла в салон, зробила собі макіяж в стилі "я не така" і тільки но і знай, шо чекати свого законсперованого мільйонера, який, у свою чергу, шукає таку як ти аби вилікувати свою скалічену душу. Навіть якшо особливих надій на чисте і вічне кохання не залишилось, все одно така баба дурною не буває, бо інакше б її розпече після сауни тіло уже б давно закатали в бетон, бо по добрій традиції на ложі кохання відкривається канал откровення, який змушує клієнтів здавати всі паролі і явки. А якшо дівка не дурна, то вона вже давно правильно скористалась хвилинами сповіді, індексуючи свою зарплатню відповідно до ступені важливості откровення і розписала свій бізнес план з більш стабільним бізнесом з продажу, наприклад, китайських панчох або польських пуховиків, хоча, що може бути стабільніше за ринок проституції...

Валютна проститутка вкрай відрізняється від дешевої шльондри і може навіть образитись за таке порівняння. Так от, дешева проститутка - це як правило дівчина допризовного віку, яка, коли напивається, то головному убору стюардеси не господарка. Коли ж вона тверезіє, то згадує про те, що вчора проєбала телефон, а якщо мамка дізнається - в'є, або ще гірше - не відпустить гуляти до подруги Зінки, яка живе на іншому кінці міста, і добиратись від якої вночі довго та страшно, тому подруги влаштовують милу піжамну вечірку з мішками Тедді, 100500 сезоном серіалу "Буремний Шлях" (чи шо там зара дивляться сучасні дівчатка) і запухлим обличчям на ранок, бо, вочевидь, перебрали з молоком перед сном. Усвідомлюючи таку нерадісну перспективу треба терміново щось вирішувати з телефоном, тому дівчина запиває свій перегар вчорашнім нерозбавленим соком і вже без вчорашнього ентузіазму тягнеться до телефону подруги і набирає повідомлення з проханням підібрати її бо є важлива ромова. Чувак, який вже жалкує про те, шо вчора вони з друганом натрапили знов на цих малолітніх шльондр, збирає залишки свідомості і їде туди куди сказали в надії почути шо їй треба телефон, фармазол чи в кращому випадку забутий ліфон, а не банка малосольних огірків і анонімна палата у відділенні гінекології де пристрасть до огірків прибирають ще на ранніх стадіях. І здається Танюхі, що це останній раз і що як тільки вона залагодить проблему, то стане "не такою", бо ж душа в неї насправді не продажна (а це головне, як то кажуть "аби людина була хороша"), але трабли навалюються кожного разу після піжамної вечірки, бо пак дешевого портвейну на пару з подругою починає шепотіти тобі, шо хтось з вас осознав своє кохання до Петра з сусідньої Василівки, а хтось пізнав філософію життя за якою треба отримувати все від життя а особливо від мужиків і нехай вони викладають бабло за увагу від такої королеви.

Життя дешевої лярви доволі прогнозоване. Як правило про такий заробіток дівчини здогадуються усі окрім її рідних та близьких, і всі ми знаєм в чому причина. Причина завжди одна і вона полягає не в шедевральній акторській майстерності дівчини а в банальному по*уїзмі батьків, відчимів і задовбаних життя бабусь. Отож дівчина отримує свої телефони, мр3-шки та курки гриль у приміському "Генецвалє", зверху цього присипає чайною ложкою чоловічої уваги і само запевнення. шо комусь потрібна. Потім, коли зовнішній вид дівчини вже позбавлений товарного виду і навіть Толіку, який розбавляв її самотність, хоч і безкоштовно, стає тошно заходити на чай, тоді дівчина використовує прийоми по експрес реабілітації репутації. Наприклад можна закінчити якесь ПТУ чи навіть універ, влаштуватись на роботу і засирати свою стіну в соціальних мережах рецептами пирогів і зображеннями чужих дітей та котиків. Якщо все зроблено правильно, то той же Толік візьме тебе в дружини і ви заколотете пару-трійко діточок, які побачать світ вже через пару місяців після весілля. Як складеться життя далі - це вже не так важливо, бо, в принципі, найголовніше в житті вже зроблено і ти можеш повноцінно назвати себе состоявшейся жєнщіной і скоса поглядати на дівчат які в свої 24 ще й досі не мають ні чоловіка, ні дітей, ні мігрені.

І от, ми плавно перейшли до мого улюбленого типу дівчат - Безкоштовних.

Звучить доволі принизливо, бо якщо перші два варіанти хоч якусь ціну мають, то Безкоштовні полишені, здається, будь-яких переваг в існуванні.

Що ж я маю на увазі під Безкоштовними повіями? А це саме ті представниці прекрасної статі яких розшукувала свята інквізиція, на яких роблять заговори в бабок бідолашні жінки з мігренями і про яких говорять "з такими сплять, але не одружуються". Відмінною особливістю таких дівчат - є страх бути оціненою. Це перетворює їх життя в безкінечний атракціон з зонами для самотності, договірняками з совістю, розбірками з дружинами своїх коханців і безкінечною чергою одних і тих же грабель.

Безкоштовні дівчата нічого не вимагають, це дає їм величезний плюс в очах недолюблених та полігамних чоловіків, тому то з ними і заводять стосунки. Їм не треба обіцяти, що ти підеш із нагрітого гнізда до неї, не треба обіцяти що ви поїдете влітку на море, чи в осінній похід в Карпати. Не треба обіцяти що ти прийдеш до неї на день народження, не треба запевняти, що колись ти будеш приділяти їй більше уваги аніж раз на тиждень. Вона з самого початку розуміє що то є піздьож, а брехунам вхід у ліжко заборонений. Але ми навіть чесності не вимагаємо. Ми і так все розумієм. Я от, наприклад, точно розумію, що жоден з моїх коханців ніколи не залишиться зі мною. Всі вони будуть і надалі повертатись до своїх дружин і дітей, а до мене приїжджати раз на тиждень/місяць/рік і я все одно буду, як і раніше, відкривати їм двері своєї квартири і накривати хвилями безкоштовної любові. Їм не треба мені пояснювати де вони лазили весь цей час, не треба виправдовуватись чому вони без квітів і чому так скрупульозно оббирають моє руде волосся зі свого одягу. Їм навіть не треба звикати до мого кота, бо навіть він не буде ставити їх в незручне становище. А ще їм не треба задумуватись про те, чим я зайнята вечорами, на свята і у вихідні, їм цікаво лише чим я зайнята ці декілька годин які вони виділили для масажу своєї простати з простатитом.

Найстрашніше усвідомлення яке може прийти до Безкоштовної це як раз результат оцінювання себе. Як би ти не уникала того, аби на тебе вішали наліпку з ціною, все одно настане такий момент, коли правда починає лізти з усіх щілин і здається, що навіть твої бетонні стіні в які неможливо вбити гвіздка для картини, починають пропускати правду крізь щілини. Правда холодна, я б сказала, морозна. Вона пронизливими протягами окуповує мою квартиру і підкрадається до оголених ребер. Стає так огидно холодно, що мурахи які я раніше випускала під час збудження починають вилазити і гострими маленькими зубками точити мою плоть. Правда проста і прозаїчна, правда бридка і вбивча і правда полягає в тому, шо ти Безкоштовна тому що на таких як ти нема потреби витрачати. Не треба водити тебе на романтичну каву в затишне кафе, не треба запрошувати в кіно на останній ряд, не треба витрачати на тебе час, навіть нерви не треба витрачати. Бо ти ж сама і так знаєш, що в кафе вас можуть помітити спільні знайомі, білети в кіно може знайти жінка, часу немає бо він багато працює і не може розриватись між сім'єю, друзями та тобою, а нерви він не буде витрачати бо ти того не вимагаєш, бо при першому виписаному тобою чекові на "обеєспокоєнность", рахунок буде сплачено тобою ж, а адресат чеку назавжди зникне з поля зору, як зникає здорова наївність з облич дешевих шльондр коли вони перший раз відвідують сауну в дружній компанії радушних кавказців. 

Я - Безкоштовна. Я знаю, що це не тому, що я безцінна, а тому що айфони я не приймаю, а кохання - надто дорога ціна, якої я мабудь, не варта. Я залишаюсь Безкоштовною навіть тоді, коли ти щось обіцяв і я, начебто маю право спитати з тебе. Але ні. Тому ти і залишаєшся поруч, бо я надто чітко розумію, що насправді, права я не маю, тому тебе не поставлять на лічільник і не будуть стерегти колектори біля дому та роботи.

Я - Безкоштовна, тому моє Кохання безкорисливе, таке, яке не очікує зворотного зв'язку і віддає собі звіт про те, що кожен раз може бути не крайнім а останнім. Найбільше на що я можу сподіватись - це встигнути віддати хоч частину свого нерозтраченого кохання саме тобі, а не випадковій жертві, на яку є можливість вилити тонни своєї ніжності та любові, а коли жертва кине тобі в слід гроші, ти кидаєш ті бумажки у їх здивовані очі і кажеш, шо сама ладна заплатити, аби не залишатись у боргу. 

Я залишаюсь Безкоштовно, навіть коли стаю цинічною і починаю бачити переваги життя своїх дорогоцінних і дешевих колег по цеху. Моя безкоштовність змушує мене плакати до крові з очей, блювати серцем і спогадами про твої йобані слова про кохання. Я залишаюсь Безкоштовною навіть коли починають плакати за зачиненими за тобою дверима.

Безкоштовність - це як хронічна хвороба, або наркотична залежність. Дуже важко вилікувати це нездорове ставлення до себе, до нього і до стосунків вцілому. Майже неможливо не відчинити йому двері. А ще, все це схоже на маркетинговий закон ціноутворення: хто почне платити за товар, який з самого початку давався їм даром? Правильно, ніхто...