Я купила квитки на потяг і була готова їхати в цьому задушливому плацкарті безкінечну кількість часу, бо знала, що в кінці подорожі мене зустрінеш ти. Ти будеш стояти біля мого вагону і чекати доки я своїми маленьким ручками не спущу на тебе зверху свій велетенський рюкзак. Ти б узяв його і сказав щось назразок "Та хіба це тяжко? Для мене твій рюкзак зовсім не тяжкий, тому я допоможу тобі..."
Ми би мали зустрітись на тому пероні і лити сльози щастя. Ми би мали чекати один одного в розлуці і умиватись радістю та ейфорією при зустрічі. Ми би мали бути коханими. Ми би мали бути щасливими.
Чому тоді ти вийшов не на тій станції? Чому ти проїхав мою зупинку і вийшов на 15 років пізніше?
Чому я сіла не на той потяг? Якщо ти вже спізнився, чому мій потяг довіз мене до тебе???? Скажи мені, якго ж чорта я тепер маю стояти на пероні, любити тебе і розуміти, що ти спізнився на 15 років, я а я народилась на 15 років пізніше? Що мені тепер робити зі своїм коханням?
Як же я заздрю моїй вселенській варіації, яка вийшла на правильній зупинці, а ти встиг прийняти в неї рюкзак...
Немає коментарів:
Дописати коментар