Им хорошо?

Є не так багато речей у цьому світі які зупиняють мене, коли хочеться поставити пісню Дельфіна «Надежда» на повтор і залишитись в тому стані вічно. Для того, аби життя хоч трохи розбавлялось фарбами у тяжкі часи я або поринаю у фантазії, або знаходжу того з ким їх можна реалізувати. Фантазії як правило еротичні, або навіть збочені, принаймні так мені здавалось. А ще можна вигадати любов. Таку ніжну, пристрасну любов, стосунки яким сотні років і мрії про майбутнє. Не відриваючись від реальності, повністю осмислюючи тимчасовість терапії та ілюзорність почуттів, я занурююсь у вир власної «нездорової хуйні» в якій так часто звинувачую простих смертних. Звичайно звинувачую, адже вони не знають як жити і будувати стосунки. Про це знаю тільки я і ще декілька людей з моєї  Ложі [масонської звичайно]. Я, як справжній експерт в сексуальних і не зовсім стосунках між людьми можу блискавично і безпомилково ставити діагнози як відносинам, що тільки зароджуються, так і довготривалим. Собі діагнози я так само ставлю і тому всі свої стосунки такими не називаю. Як правило я їх називаю «анальгінною терапією» [анальгінна, бо саме він так добре знімає мої болючі спазми]. Але настав час, коли я почала розуміти, що чутки про те що анальгін погано впливає на печінку – не чутки. От і моя печінка почала загинатись під впливом неочищених індійських таблеток, чи то від цілодобового вживання алкоголю…мабуть від таблеток, особливо якщо згадати що таблетки – це алегорія. 

Так, що ж змушує мене знову розпочинати цю безглузду терапію, знаючи чим все скінчиться? Де діваються мої вульгарні думки, куди зникають відверті фантазії, чому, коли справа доходить до справи я забиваюсь в куток? Чому я так безвідповідально блукаю полицями аптечного супермаркету і купую перше, що потрапляє під руку? Ні, не так! Я годинами блукаю тим бісовим супермаркетом, приціняюсь, читаю інструкції, раджусь з аптекарем, а потім все одно купую те, що перше потрапило в руки…Було б справедливо аби я напилась тих ліків і перестала нарікати, але ж ні! Терапія ще не встигла розпочатись як я вже нию, що вона тільки шкодить мені. Якого чорта, я сперечаюсь з найпрофесійнішим лікарем – собою? 

А якщо говорити без моїх довбаних недопорівнянь, то треба запитати: кому, блядь, від того краще, що я не в стані отримувати справжнє задоволення від того, чого просила? Хто змушує мене вигадувати ці драми підкріплюючи їх найсильнішими переживаннями – сексуальними? Адже, все здається не таким серйозним доки ти не засовуєш його палець собі до рота. Здається, що все ще можна повернути назад доки він не розмазав свою сперму по твоїй спині. Хочеться вірити, що все ще можна повернути доки ти не впиваєшся кігтями та зубами в його тіло жадібно вимагаючи оргазму. 

Им хорошо, 

Станем ли мы нарушать их покой?

"О таааак! ТАААК!" - кричу я в ліжку з іншим.

 "Тааак!!!" - кричу я в пустоту зі свого балкону, коли так і не змогла розгледіти Твій силует в темряві. 

Так! Поруш мій спокій! Давай дійдемо до точки неповернення! Давай вигадаєм стосунки і любов, давай вигадаєм, що ми підходим один одному. Давай зробимо вигляд, що я не страждаю на алкоголізм, а тобі не байдужі мої стегна. Давай уявимо, що я можу миритись з твоїми вимогами, а тобі не байдуже на Мене. Давай вигадаємо, що ти мене любиш! [бо мені вигадувати нічого не треба]