Нові сили

Спопеливши та зруйнувавши себе до останньої жаринки я відчула прилив сил та надії. Усвідомивши всю мізерність того, що я можу втратити я усвідомила свободу з якою можна змінювати все, що застійною пробкою сиділо в каналізації мого життя. Коли біль стала настільки сильною, не залишилось інших варіантів, як заперечувати рани.

У запереченні ран, той самий виток, що і у сили

Дивна річ - людський організм. Я захоплююсь його здатністю блокувати процеси, які можуть занадто нашкодити. Здавалося б, що такі чудеса неможливі, адже, якби всі уражаючі фактори могли бути ліквідованими тільки по бажанню то не було хвороб, не було б передчасних смертей, не було б каліцтв. І мабуть ключовим моментом в цьому процесі є саме бажання. Треба захотіти позбутись руйнації. Треба її усвідомити. Це тяжкий процес. Він тяжчий ніж лікування, він тяжчий ніж сама біль від ран.
Недостатньо сказати в голос: "Це неправильно!", "Це помилка!", або "Це робить мене нещасливою!". Справжнє усвідомлення наступає тоді, коли ти кидаєш у смітник свої ін'єкції драми і навіть вимиваєш чайну ложечку від кіптяви, що збиралась там сотні років. Усвідомлення приходить тоді, коли ти незважаючи на ломки, розчиняєш у воді всі свої таблетки і виливаєш їх в унітаз не залишаючи навіть однієї круглої крейдової посмішки у потаємному карманчику.

І хоч я все ще не можу позбавитись пагубної звички вдихати не тих людей у свої легені, я обов'язково покину цю справу, як тільки почну відчувати наживо свої припущення про те, що без них я можу дихати вільніше, спокійніше. Можливо я навіть вилікую свою тахікардію

Зараз настав складний процес лікування. Тіло ломить та розриває на частини. Мозок ядерними грибками вибухає при кожній необережній думці про всіх тих, хто наповнював моє життя. Інколи буває нестерпно боляче, але надія - гарний анальгетик. Кращий з тих які я коли набудь приймала.