На відстані

Вчора я знову хотіла зателефонувати тобі. Стрималась. А сьогодні, я зібрала на нараду всіх своїх тарганів і в першому засіданні ми одностайно прийняли рішення любити тебе на відстані. Мабуть це кінець. Або початок. Байдуже. В будь-якому випадку і весь зал присяжних і ти і я і всі наші знайомі і навіть гороскопи - всі знають що в нас немає майбутнього. Як би я не тягнула руки до тебе через свій балкон до твоєї примарної спальні де ти без кінця працюєш, як би я не намагалась повернути бодай наймізерніше спілкування - все це немає сенсу. Ти мене не любиш - це факт. І саме через те, що люблю тебе я - треба відпустити тебе. Доки я цього не зроблю. я буду продовжувати злитись на твої не принесені квіти, на наші нереалізовані побачення і мої ночі в самотності чи з іншим. Я цього не хочу. Я хочу тебе любити. Хочу йти по Хортиці і згадувати місця де ми були разом і де ми познайомились. Я хочу їсти варення з черешні і ховаючи посмішку казати, що це моє найулюбленіше варення. 

Ти заслуговуєш на кохання. Ти заслуговуєш, щоб тобою пишались, щоб тебе намагались зрозуміти. І байдуже, що моя любов до тебе пояснюється психологічними процесами моєї запаленої  свідомості. Можливо тому коханню і справді є причини, але я точно знаю, що ти один з найпрекрасніших людей в цьому світі. Ти насправді не такий як всі. Ти особливий і бажаний і ти обов'язково зустрінеш жінку, яка зробить тебе досконало щасливим. Це буду не я. Я не зможу цього зробити, бо я занадто сильно люблю тебе і занадто сильно хочу полюбити себе. 

Я не впевнена, що стримаюсь і не наберу твій номер сьогодні, або завтра, але я точно докладу всіх зусиль аби повернути собі те безпретензійне кохання, яке окрилювало мене навіть у найтемніші дні цього року.

І нехай ці соплі розбавили рожевим сиропом мою депресивну і брутальну писанину, я хочу щоб ти і на далі був одним з тих, хто повертає мені бажання жити та їсти черешневе варення. Але на відстані.