"Як я себе вбиваю"

Мої руки не тримають пістолету і ноги не переступають межу до прірви, але я тону у морі слизької сірої речовини, яка топить мій мозок тобою. Моє серце перетворилось на коло з пилорами і тепер крутиться там в середині, намагаючись нахуй вирізати всі органи. Мабудь ревнує...авжеж ревнує, всі ми хочемо бути єдиними і в центрі а не одним з... і десь з боку. І коли мої зрачки розширюються наче Чорна Діра в яку не вірить моя таблетка анальгіну, я намагаюсь уявити як водоспади твої рук течуть по моїй порослій чагарниками шкірі. дикій і забутій шкірі. моїй шкірі - це важливо. Коли величезний дерижабль розриває мій шлунок, він починає вилітати через горло. затуляючи прохід повітрю і я знаю, що це тимчасово. Скоро я знову проштовхну в середину табачний дим і вино і знову зможу дихати . А дерижабль буде спускатись назад до шлунку, отруюючи організм продуктами згорання, завдяки чому він і може рухатись. не літати. а рухатись. Йобаний вогонь, йобаний дерижабль. Це через них хворіють моя печінка і легені. А ти...а що ти...а ти навіть не можеш дати назву цьому літаючому пристрою. Міг би назвати його Надією, або Вікторією або Санта Лючиєю, як скажеш - тільки дай йому назву! але ні. ти не вчився на креатора і неймінгом не займаєшся. тому він без назви. я без назви. Мене вбиваєш не ти. Мене вбиває дерижабль